Новини інституту

Педагог педагогів

Перестало битися серце Педагога, Керівника, Науковця, Особистості – Плиски Святослава Івановича.  


Понад п’ятдесят років працював Святослав Іванович на освітянській ниві, з них більше сорока – на керівних посадах: заступник директора, директор загальноосвітньої школи, завідувач кабінету керівних кадрів і школознавства, заступних директора і проректор з навчально–методичної роботи Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Його творчий і життєвий шлях є прикладом вірного служіння і відданості найгуманнішій, найсвітлішій справі – навчанню і формуванню педагогів, керівних кадрів, а також дітей та учнівської молоді. Він засівав освітянське поле зернами добра та мудрості, а воно віддячувало і віддячує щедрими врожаями: зросли і зростають самобутні творчі кваліфіковані педагогічні кадри – керівники навчально–виховних закладів, учителі, вихователі.  

Глибоко освічений інтелектуал, невтомний працелюб і правдоборець, він володів рідкісним даром знаходити, об’єднувати активних, ділових, принципових працівників, керівників різних рангів, здатних професійно, ініціативно та самовіддано виконувати обов’язки. Доступний і доброзичливий у спілкуванні, уважний до запитів підлеглих, їхніх ініціатив, проблем, пошуків зробив гідний внесок у справу перепідготовки освітян у межах найвищих духовних та людських ідеалів, великої любові до України. Сьогодні – це відомий педагог Рівненщини. 

Народився Святослав Іванович 5 серпня 1936 року на хуторі Гори, за кілька кілометрів від села Береги, що на Млинівщині. Саме тут шліфувалися його найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-гуманіста, людини-інтелектуала. Він почав пізнавати світ з батька й матері. У сім’ї складалися перші дитячі уявлення про щастя, формувалися поняття про добро, утверджувалася віра у високе, ідеальне, непорушне. Дитиною спостерігав виховну силу любові – красу обов’язку людини перед людиною, відчував серцем найтонші духовні потреби іншої особистості. Ось ця здатність «чути людину серцем» передалася йому від батьків без будь-яких слів і пояснень, а їхнім прикладом, та утвердилася на все життя. Діти в родині виховувалися красою взаємин – дружніх, духовних, досконалих. Так було роками, десятиліттями… 

Початкову школу закінчив у рідному селі, а іспити за четвертий клас складав у Хорупанській семирічній школі. Школяр Святослав серцем відчував, що його навчання і поведінка – святий і почесний обов’язок. Бо такою величезною і невичерпною була материнська любов до книжки, бо таким всесильним було бажання батьківського серця бачити дітей з вищою освітою. Продовжував навчання у Млинівському середньому навчальному закладі, де почав задумуватися над майбутньою професією. Зрозумів і переконався, що саме учитель творить людину. У нього виникло бажання бути педагогом з благородною душею, ясним розумом, неспокійним серцем, золотими руками, як його наставники. 

У 1951 році вступив до Дубнівського педагогічного училища. Успішне навчання, а ще активна участь у духовому, домбровому оркестрах, з поєднанням соліста хору та ансамблю. Для Святослава Івановича студентські роки були визначальними, оскільки в стінах училища здібний юнак реалізував себе як неповторна особистість, зі своїми особливими запитами, індивідуальними планами самоутвердження. Учасник художньої самодіяльності, член збірної команди з баскетболу, член редколегії газети «Педагог», член комітету комсомолу… Він прагнув досягти високого рівня інтелектуального, духовного, художньо-естетичного і фізичного розвитку. Такі вже сформовані якості та цінності, як: самостійність, зразковість у поведінці, незалежність у судженнях, здатність до творчого мислення, надзвичайна працездатність – надавали йому можливості адаптуватися до обставин, що змінилися, рухатися в просторі наукових ідей, образів, допомагали виробити цілісний погляд на світ, формували повноцінного громадянина держави. 

На канікулах ходив у Хорупанську хату-читальню з великим на той час книжковим фондом для обміну художньою, науково-популярною, довідковою літературою. Багато читав, вів облік та анотації прочитаних книг, виписував думки, які найбільше сподобалися і були потім майстерно використані в педагогічній діяльності. Минули студентські роки… 

Після закінчення педучилища – армійські будні: курсант школи молодших авіаційних спеціалістів, старший механік авіаційних приладів і кисневого обладнання, командир відділення полку Прибалтійського військового округу. А ще соліст хору і редактор бойових листків. Похвальні листи за успіхи в бойовому і політичному навчанні, бездоганну службу. У відставці – капітан військово–повітряних сил. Демобілізований з лав армії у 1958 році. У цьому ж році влаштувався вчителем російської мови та літератури Новинської восьмирічної школи Млинівського району. А ще керівником хору сільської молоді. На огляді художньої самодіяльності в районі талановиті виконавці завжди отримували призові місця.  

У 1963 році був переведений на посаду заступника директора Демидівської заочної середньої школи, а з 1972 року призначений її директором. Водночас – здобуття вищої освіти (заочна форма). 

Святослав Іванович почав працювати директором Бокіймівської середньої школи (1968р.). Очолюваний ним навчальний заклад став не лише центром здобуття знань дітей та учнівської молоді, а справжнім осередком культури, просвіти, благодійності, оскільки його керівник створював загальний ритм діяльності, передавав педагогічний та життєвий досвід, розуміння державних вимог, а найголовніше – вселяв кожному педагогу віру в себе як професіонала. Школа була укомплектована кваліфікованими і досвідченими педагогами, а тому досягала високого рівня навчально–виховної роботи, мала належну матеріально-технічну базу і необхідне методичне обладнання, користувалася авторитетом і визнанням учителів району, громадськості. На його думку, щоб ефективно керувати педагогами, слід не лише знати, що вони роблять, а й добре вміти те робити самому, бо стиль керівника – це відображення особистісних якостей людини, яка очолює колектив. Неодноразово про успіхи директора школи, педагогічного колективу повідомляли засоби масової інформації. Як член учительського хору району, він щотижня відвідував репетиції, а потім – численні виступи в сільських клубах і навіть драматичному театрі м. Рівного. Соло директора звучало душевно, чарівно, захоплююче. За віддану працю в Бокіймівській, Демидівській заочній середній школі він був нагороджений грамотами, Міністерства освіти України, обласного, районного відділів освіти, громадських організацій. У квітні 1974 року був нагороджений відзнакою «Відмінник освіти України», дещо пізніше – медаллю «Ветеран праці». 

На початку серпня 1977 року був переведений на посаду завідувача кабінету курсової перепідготовки і школознавства Рівненського інституту удосконалення кваліфікації вчителів (назва установи в минулому). Діяльність кабінету спрямовував на розвиток творчої індивідуальності директора школи, удосконалення системи внутрішнього керівництва і контролю, виявлення, вивчення, узагальнення і впровадження в практику роботи передового педагогічного досвіду, досягнень педагогічної науки. Він був одним із перших організаторів формування методичної служби в області, творцем системи передового досвіду як форми підвищення педагогічної майстерності вчителів, керівників, приділяв багато уваги розвитку і становленню освіти поліського краю. З вересня 1980 року працював заступником директора, а з 1996 року – проректором з навчально-методичної роботи цього закладу. Саме під його керівництвом педагогічний колектив інституту став переможцем державного змагання (1984 р.) за результатами впровадження інноваційних моделей організації та здійснення навчального процесу з педагогічними кадрами. За успіхи у розвитку народної освіти, активну участь в громадському житті був нагороджений нагрудним знаком «А. С. Макаренко». 

Педагог педагогів. Ця діяльність – не самоціль, а зміст його життя. Не ухилявся від труднощів, виконував доручену справу сумлінно і впевнено, разом з творчим колективом. В інституті працював двадцять сім років, забезпечуючи професійний розвиток і саморозвиток педагога, використовуючи вітчизняний та міжнародний передовий досвід, змінюючи структуру та змістове наповнення психолого-педагогічної, соціально-гуманітарної, методичної та практичної освіти педагогічних кадрів. Під його керівництвом проводився пошук шляхів розв’язання фундаментальних проблем навчально-виховного процесу дітей та учнівської молоді, здійснювалась апробація та аналіз результатів проведення науково-експериментальних досліджень. 

 Масштабність його наукового мислення, державний підхід до аналізу розвитку освіти і виховання підростаючого покоління є взірцем і гідним прикладом для наслідування. Він кваліфіковано узагальнював матеріали передового педагогічного досвіду, пошуково-дослідної роботи і популяризував їх серед педагогічної громадськості у своїх цікавих лекціях, численних виступах, проблемних публікаціях. Всю систему наукових, педагогічних положень, доведень, вимог, пропозицій, рекомендацій, порад Святослав Іванович об’єднував навколо проблем навчання, формування, розвитку як процесів становлення педагога. 

Його слово – педагогічне, досвідчене, народне, національне і пам’ятно-впливове. Бо воно пробуджувало в людині думки і прагнення усвідомити себе з вищими духовними цінностями, відповідальними вчинками, мотивами, бажаннями творити добро. Завдяки своїй глибині воно енергетично дійове, цілюще: лікує передовсім від фальші, обману, маніпуляції. Він постійно шукав шляхів підвищення свідомості педагога, звільняв її від догматизму, стереотипів минулого, що дозволяло кожному вчителю вийти на творчий рівень саморозвитку, самовдосконалення. Його успіх досягався працею і талантом. Велика життєздатність та життєтворчість, що мали великий вплив на людей, допомагали йому досягти поставленої мети та результатів. Вражала його надзвичайна працьовитість, безмірна наполегливість, постійний творчий пошук. А ще – вміння передати власний досвід роботи, готовність прийти з порадою, допомогою тому, хто її потребує, вміло і вчасно підтримати ініціативу.  

Ця поліаспектність, багатогранність педагогічної діяльності включала в себе передусім його глибоку громадянську переконаність, високу моральність, духовність, соціальну активність, патріотизм, всепроникаюче почуття обов’язку і відповідальності перед собою, народом, державою. Чисті, благородні переживання за кожне доручення, обов’язок – це його духовна енергія моральності. Його наука – педагогіка – звернена до людського розуму і серця. Поруч з ним відчуваєш упевненість, спокій та злагоду. 

Турботливий сім’янин, люблячий батько, чуйний, надійний товариш. 

Його життя – активне, повнокровне, нелегке, дуже насичене і цікаве. Зроблено багато добрих, значущих справ. Він – учитель, учитель учителів! Людина високої культури, широкого світогляду, невичерпної енергії, висококомпетентний фахівець, справжній інтелігент нової доби. Святослав Іванович залишив по собі теплі спогади, вдячність, щиру повагу всіх, хто мав щастя знати його, працювати з ним. 

 Працівники Рівненського обласного інституту 
 післядипломної педагогічної освіти

pluska.jpg

  • 10.08.2016
До списку новин